Яворівський національний природний парк запрошує до Центру розведення і збереження нащадків дикого коня-тарпана.

Сьогодні, 11 липня у Яворівському національному парку відбувся прес-тур з метою промоції Рекреаційного об’єкту «Оселя Розточчя» який входить до складу Міжнародного Біосферного резервату «Розточчя» та функціонує під егідою ЮНЕСКО.

З 2009 року тут діє «Центр з розведення та збереження нащадків диких-коней тарпанів», в якому утримуються нащадки диких коней-тарпанів.

Центр створено за прикладом відтворення популяції нащадків диких коней-тарпанів у Розточанському національному природному парку (Республіка Польща), що поблизу міста Замость, Саме із Розточанського національного природного парку кількох тварин завезли до Яворівського НПП для збереження генофонду нащадків диких коней-тарпанів, розвитку кінного туризму, рекреації та екоосвіти у Яворівському НПП. Польськими вченими на генетичному рівні доведено походження цих тварин від дикого коня тарпана. Ця порода коней є унікальною та використовується в наукових, екоосвітніх, атракційних, і господарських цілях.

      З метою належного утримання коників у Яворівському національному природному парку реалізовано захід «Будівництво конюшні для утримання коней нащадків дикого коня-тарпана у Яворівському НПП (в т. ч. виготовлення проектно-кошторисної документації)», на який було виділено 550 тис. грн. з обласного фонду охорони навколишнього природного середовища.

Тут відновлено житлове приміщення ХVIII століття – характерне для регіону Розточчя, вирішено питання із енергозабезпеченням, створено музей старожитностей, побудовано літні відпочинкові піднавіси, та відпочинкові будинки. Діє проект «В гостях у пасічника», зоокуток.

Крім цього, тут проводяться еко- та етнозаходи, серед них «Стрітенські забави», «Андріївські вечорниці», «Розточанські фестини», а також майстер-класи із гончарства, ковальства, розпису «Яворівської іграшки», ляльки-мотанки, вишивки, воскової свічки.

Оселя Розточчя знаходиться в урочищі Мочари в зоні Головного Європейського вододілу, що робить його привабливим для численних відвідувачів.

 

Довідково:

Історія походження. Вимерлий європейський дикий кінь (Equus caballus férus - кінь дикий, або тарпан (інколи розрізняють лісову і степову форми), невеликий на зріст (висота в холці 107 -130 см). однією з ознак, окрім малого зросту, є наявність темного «ременя» уздовж хребта, а також відсутність чілки і неповисла грива: Травоїд - у минулому досить поширений у Степу і Лісостепу Європи.

Тарпани були маленького зросту з відносно товстою горбоносою головою, загостреними вухами, густою короткою хвилястою, майже кучерявою шерстю, яка сильно подовжувалася взимку, короткою, густою, кучерявою гривою і хвостом середньої довйжини. Влітку колір був рівномірний чорно-бурий, жовто-бурий або брудно-жовтий, взимку світліший, мишачий (мишаста масть) з широкою темною смугою вздовж спини. Ноги, грива та хвіст - темні. Густа шерсть дозволяла тарпанам переживати холодні зими. Міцні копита не вимагали підков.

Тарпани водилися табунами, іноді по кількості табунів, які розпадалися на менші групи з жеребцем на чолі. Тарпани були вкрай дикі, обережні і полохливі.

Історія знищення. Загальноприйнято вважати, що тарпани вимерли через оранки степів під поля і їх витіснили стада домашніх тварин, які займали пасовища і водопої. Через те, що ці коні надавали великої шкоди посівам їх почали нищити. До початку XVII століття деякі міста Європи містили загони стрільців, які полювали на диких коней, що спустошували поля.

Спроби відтворення виду. У польській частині Біловезької Пущі з особин, зібраних по селянських господарствах (у яких в різний час опинилися тарпани і дали потомство) були штучно відновлені, так звані тарпановидні коні, що зовні виглядають як тарпани і відпущені на волю.

Раніше коней з ознаками диких тарпанів використовували на різних сільськогосподарських роботах. У даний час цю породу, переважно, використовують в атракційних цілях - їзді в легкій упряжі, а також утримують в вольєрах для показу, як коней, що в найбільшій мірі зберегли ознаки зниклого тарпана.

Утримання та годівля. Нащадки коня тарпана характеризуються невибагливістю до умов утримання та годівлі. Застосовуються три основних способи утримання даної породи коней: резерватна, вольєрна (загінна) та утримання в конюшні.

В даний час у парку налічується 8 голів коней - нащадків дикого тарпана. Дорослих особин - 6, із них 5 – кобили (Тіберія, Турна, Міка, Тіна, Тоніка) і жеребець (Троль) та 2 лошатка.

У парку використовується змішаний - вольєрно-конюшневий спосіб утримання даних коней. Для цього в урочшці «Мочарі» Млинківського ПНДВ облаштовано загони - площею 5 га і збудовано нову конюшню.

З листопада по квітень коней годують сіном, жеребих кобил підгодовують зерном вівса та коренеплодами (морква, буряк). З кінця квітня до початку листопада коні постійно знаходяться на випасі, живляться зеленою травою та листям дерев і чагарників. Оскільки, площа вольєрів є недостатньою для повного забезпечення коней пасовищною травою, то їм додатково згодовують по 10-15 кг зеленої маси.