Фундатору природоохоронної науки в Україні – Стойку Степану Михайловичу виповнилося 99р.

14 березня, своє 99 річчя святкує Стойко Степан Михайлович - доктор біологічних наук, професор, доктор гоноріс кауза Зволенського технічного університету, дійсний член УЛАН, почесний члена Українського ботанічного товариства, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Колектив департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації щиро вітає ювіляра! Бажаємо доброго здоров’я та многих літ!

           Степан Стойко народився 14 березня 1920 року вс. Кричево Тячівського району Закарпатської області, закінчив Львівський сільськогосподарський інститут. Під керівництвом Академіка П. Погребняка у Інституті лісу АН УРСР 1955 р. захистив кандидатську, а 1969 р. – докторську дисертації про дубові ліси Карпатської гірської системи.
           Діяльність ученого пов’язана із Львівським лісотехнічним інститутом, Львівським державним природознавчим музеєм АН УРСР, Львівським відділенням Інституту ботаніки АН УРСР, Інститутом екології Карпат НАН України. Тривалий час він був заступником голови Наукової ради з проблем біосфери в Західному науковому центрі АН УРСР, очолював Львівське обласне відділення Українського товариства охорони природи, його обирали головою Ради Львівського будинку вчених. За сумісництвом Степан Михайлович понад 20 років працював на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.
           Наукова діяльність Патріарха багатогранна, охоплює фітосозологію, лісову екологію, флористику, біологію деревних порід, лісову термінологію, історію науки, охорону природи. У цих галузях учений опублікував самостійно та у співавторстві 10 наукових монографій, 3 навчальні посібники з охорони природи та понад 400 наукових статей (понад 40 – у закордонних журналах). Основні наукові монографії: “Заповідники та пам’ятки природи Українських Карпат” (1966), “Охорона природи Українських Карпат і прилеглих територій” (1980), “Флора і рослинність Карпатського заповідника” (1982), “В. И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине (1984–1988)”, “Заповідні екосистеми Карпат” (1991), “Тhe Еast Carpathian biosphere reserves (Біосферний резерват “Східні Карпати”)” (1999), “Ужанський природний національний парк. Поліфункціональне значення” (2008).
           У 2000 р. професор С. Стойко напрацював концепцію створення ландшафтно-етнографічних заповідників. Пізніше (2006 р.) – концепцію створення ландшафтно-меморіальних парків та пам’яток. На основі усвідомлення наслідків антропогенного впливу на біосферу, що спричинили збіднення біологічного та екосистемного різноманіття, професор С. Стойко сформував концепцію поліфункціонального значення природно-заповідного фонду.
           Неоціненною є роль Степана Михайловичу у питанні збереження унікальних екосистем нашого регіону.За результатами наукових досліджень Львівщини, з метою збереження у природному стані типових або унікальних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів, організації різних форм туризму, в першу чергу екотуризму, а також організації еколого-освітньої роботи, професор Стойко С.М. обґрунтував створення значної кількості територій та об’єктів природно-заповідного фонду області, в тому числі таких як Яворівський національний природний парк і національний природний парк «Сколівські Бескиди», регіональних ландшафтних парків «Надсянський» та «Равське Розточчя», більшості заказників та заповідних урочищ.
           Завдяки старанням ювіляра реґіональний ландшафтний парк «Надсянський» є складовою частиною польсько – словацько – українського біосферного резервату «Східні Карпати», який комісія МАБ ЮНЕСКО внесла в 1999 р. у міжнародну мережу біосфернихрезерватів.

            Професор Стойко С.М. є в числі українських науковців, які спільно з польськими природоохоронцями обґрунтували доцільність створення на базі існуючих у прикордонні заповідних територій міждержавного біосферного резервату «Розточчя», українську частину якого комісія МАБ ЮНЕСКО включила у 2011 р. у міжнародну мережу біосферних резерватів.